Криничанський район
www.krinich-rn.dp.gov.ua





Напередодні Нового року заведено згадувати рік, який відходить у історію, його яскраві події, робити висновки і, звичайно, складати плани на майбутнє. Яким буде рік 2019 для багатьох з нас, мешканців Дніпропетровщини?Заради цього ми зустрілися з першим заступником голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Олегом Миколайовичем Кужманом.

-Олеже Миколайовичу, чим запам’ятався 2018 рік особисто Вам?

-Без зайвого пафосу скажу, рік був напруженим і водночас результативним. Були яскраві події, відверті зустрічі з містянами і селянами. Спілкування з людьми я ціную надзвичайно. Бо ніякі звіти і доповіді чиновників, ніякі телефонні розмови з керівниками не передадуть справжні настрої людей, їхні прагнення і, головне, - оцінку нашої роботи, дієвість місцевої влади, а подекуди, як кажуть: «Ніде правди діти…», - і бездіяльність деяких горе-керівників.
Щодо подій – їх було чимало. Що найбільше запам’яталося - відкриття сучасної школи у
Солоному. Відверто, аналогів їй немає в Україні.

-Саме тому на відкритті був Президент України?

-Так. Люди відверто говорили Петру Олексійовичу Порошенку про те, що відчули зміни на краще. Що реформа децентралізації незворотня. А сучасна українська школа – лише перший, але реальний крок.
Погодьтеся, в країні, яка переживає непрості часи, дбають про головне – наших дітей. І в тому наше майбутнє.
Ще мені запам’ятався академічний ліцей № 15 міста Кам’янського, у якому відкрили після капітального ремонту сучасний басейн. Вразило дві речі: коли на стіні я помітив баннер, де було написано «Радіємо» замість традиційного «Вітаємо».
А ще до мене підійшов хлопчина – ліцеїст. Примружившись, запитав: «А ви плавати вмієте?» І не зважаючи на мою ствердну відповідь, уже сміливіше: «А можете сюди ще раз приїхати і зі мною позмагатися?».

-Несподівано …
-Я йому пообіцяв. І обов’язково приїду. І буде заплив.

-А Ви завжди виконуєте свої обіцянки?

-Намагаюся. Мене так виховували батьки, армія, моє робітниче містечко, де я народився і виріс.

-А можна детальніше, бо ми завжди звикли бачити Вас у офіційному костюмі…

-То лише на офіційних заходах і в кабінеті. Я можу і спортивну форму одягнути, щоб у футбол поганяти зі школярами, і робітничий одяг для мене звичний. Я добре орієнтуюся і на горизонтах шахт, і в гарячих цехах меткомбінатів, і на будівельних майданчиках.

-Будівельні майданчики – то досвід студзагонів?

-Так. Коли вчився у Київському інституті народного господарства, то щороку їздили на Північ колишнього Союзу. Тюменський край – справжня школа життя.

-Ви обіцяли ще розповісти про дитинство…

-Секретів немає. Народився в Орджонікідзе – нині місто названо Покров. У робітничій сім’ї. Мій батько Микола Петрович понад 50 років віддав місцевому ГЗК, пройшов шлях від робітника до інженера – енергетика. То ж і виховував мене відповідно до традицій робітничої сім’ї. І я за це йому безмежно вдячний. Бо саме батько привчив мене тримати слово і відповідати за свої вчинки. Моя мама, Людмила Іванівна, навчила поважати людей і передала мені традиції нашого давнього роду, а нині разом з батьком передає ці традиції своїм онукам – моєму синові і доньці.

-Судячи з усього Ви були відмінником?

-Навчання давалось легко. Особливо математика.

-Тому і вирішили стати фінансистом?

-Не без цього. Та «заучкою» ніколи не був. Поведінка – тут промовчу, дякуючи своїм вчителям за терпіння. Енергія била ключем: встигав і на легку атлетику, і на футбол, і на танці, і на сцену, і на мотоциклі поганяти.

-А стінка на стінку?

-А як без цього? Тому і служба в армії струсом не була. Служив у військах протиповітряної оборони. І армійські спогади, армійські фотки мені надзвичайно дорогі.

-Методи виховання ваших батьків застосовуєте у вихованні власних дітей?

-Принципи – так. Але вважаю, що сучасні діти набагато розумніші, ніж ми були у їхньому віці. Вони краще орієнтуються у науках. Та це й не дивно, адже мають відкритий доступ до будь – якої інформації. У них інший менталітет, інше мислення. Мій старший син уже працює, донька – старшокласниця. Вони скромні діти і не дають мені приводів для розчарування.

-Олеже Миколайовичу, як будете зустрічати Новий рік і де?

-Вдома, у Дніпрі, в родинному колі. Для мене – це сімейне свято. За одним столом збирається вся родина. Обов’язково батьки, діти. Ялинка, мандарини, олів’є. Це не банальне, це смаки дитинства.

-Чи відчуваєте святковий настрій?

-Чесно, поки що ні. Бо ще багато треба встигнути: закінчити деякі важливі соціальні об’єкти, виконати накази виборців Солонянського району, інтереси яких представляю в обласній раді. Зрештою, привітати тих, з ким у році нинішньому довелося працювати, досягти результатів і, звичайно, дітей.

-На який рік очікуєте? Чи вірите у гороскопи і магічні передбачення?

-Вірю в людей. У те, що один в полі не воїн, а разом – ми сила. Вірю в те, що в наступному році ми продовжимо добрі справи і на Дніпропетровщині з’являться нові школи, дитсадки, амбулаторії, шляхи, парки, стадіони, водогони. У нас все для цього є – бюджет, бажання, досвід, а головне – гарні фахівці, трудолюбиві люди, цілі громади, які відчули свої нові можливості. Наші люди надзвичайно мудрі. Помітивши хоч маленькі зміни на краще, самі долучаються до роботи. Впорядковують територію, допомагають діткам і нужденним. І головне – відчувають себе не «територією», де з часів Лазаренка нічого не побудували, а справжньою громадою, яка визначає свій подальший розвиток, що необхідно в першу чергу – дорогу чи водогін, відчуває відповідальність за власний вибір, за сьогодення і майбутнє.

-Що загадаєте на Новий рік?

-Безперечно, - миру. Це найголовніше.